Mytko Enko - мій блог українською мовою

Вступне слово - хто я і про що мій блог

Хто я, що я, і чому я тут?

Я дуже довго вагався перед тим як почати писати блога, тим паче писати його українською. З одного боку це круто - писати тексти та спостерігати як люди реагують на них... допомагати людям зазирнути кудись де вони ще не були, дати їм змогу поглянути на світ твоїми очима. З іншого боку - ніколи не знаєш чи ті години котрі ти провів перед монітором пишучи ці рядки колись комусь взагалі знадобляться... ми живемо в такі часи, коли в світі є речі набагато істотніші за ті, що видаються істотними для нас. Все ж не покидаю надії сподіватись, що мої тексти будуть для вас джерелом цікавої інформації.

 

Отже, мене звуть Митко Енко.

Звичайно це не зовсім справжнє ім'я. Так мене колись назвала одна дівчина, Митко - вигадане (може навіть нею) скорочення для імені Дмитро, а Енко - як уособлення типового, середньостатистичного, українського прізвища. Так, як колись Гоголь у своїх творах розповідав про пригоди своїх героїв у місті "Н-ск" (Енск), навмисне не позначаючи жодного існуючого міста, немов натякаючи, що така історія могла трапитись в будь-якому з містечок... саме так і я не хочу щоб мою історію сприймали як індивідуальну, а лише як таку, котра тією чи іншою мірою стосується всіх і кожного з нас.

 

Родом я з "тихенького міста України"

 Мабуть ті з вас хто проводить багато часу в інтернеті одразу здогадались про котре місто йде мова ;) Для тих хто не знає - так називають місто Суми. 

Особисто мені не подобається таке "прізвисько", воно звучить досить провінційно в той час, коли Суми за своєю провінційністю нічим не перевершує провінційності Житомира, Кіровограду, Полтави, Чернігова та інших Херсонів... Насправді я навіть не з Сум, а з передмістя. 

 

Хто я

Насправді я завжди був ніким. Хоч внутрішній світ в мене завжди був багатий - був я з бідної родини і жодних серйозних перспектив у мене не було. Якось так сталось, що я будучи одним з гірших учнів у класі - вступив до університету на бюджет... в той час, коли одна з кращих учениць класу, дівчина з дуже ніжним язиком, на ту ж спеціальність не пройшла, змушена була вчитись на платній основі і взагалі кинула навчання та "скотилась".

Я ж в університеті пройшов всі стадії розпаду і відродження особистості. Всі ці КВК, актив, вічні двійошники і клянчі, витискання з себе компліментів до молодих і вже не молодих викладачів... все це я проходив з 1 по 3 курси. Під кінець третього курсу я зустрів "Його". Супермена! Я не жартую, хоч за всіма біологічними ознаками Він і був людиною, та за всіма надприродними здібностями не поступався жодному з супергероїв коміксів Марвела. Кандидат наук, доцент, дослідник, непідкупний, широко відомий у вузьких колах в країні і за кордоном. В той же час Він був сином художників, змалечку був такою-собі "радянською андерграундною богемою". Найцікавіше те, що він був неперевершеним спортсменом, красенем, організатором ну і ще просто надто багато епітетів щоб їх тут перераховувати... таким був Він, до котрого я прийшов клянчити чергову трійку, а Він раптом запропонував підробити в нього асистентом в екологічній лабораторії. З цього моменту почалось моє "відродження особистості". Я побачив світло в кінці тунелю і почав вірити в добро. Він показав що не всі є показушниками, що можна навіть в надто екстримальних умовах стати фахівцем, мати чисте сумління та непоганий статус серед знавців у своїй галузі, і що дуже важливо - мати добре фінансове становище. Я почав більше вчитись та просто обожнював проводити час в лабораторії. Далеко я, щоправда, не зайшов... Ця людина змінила моє життя, я щойно подумав, що я не маю іншого вибору як написати про нього окрему статтю посилання до котрої буде в майбутньому "ось тут" (на разі статті немає).

Тож дякуючи йому я познайомився з такою-собі волонтерською організацією, де я відкрив для себе "іноземців". Такі люди як я не могли подорожувати за кордон, грошей навіть на паспорт не було... та коли я познайомився з іноземцями котрі приїздили та жили в Україні по 6-12 місяців мій світ знову змінився. Остаточно я це зрозумів коли на мою симпатію відгукнулась одна дуже гарна німкеня... я покинув науку і Його, тобто точніше Він побачив що я "пропав" і попросив мене більше не приходити, ось, а вона в свою чергу через рік покинула мене. Я залишився з нічим, проте я вже закінчував університет і мені вдалось трішки підтягнути англійську, бо ж німкеня російською говорила смішно і надто незрозуміло, а українською взагалі нічого. 

З базовим знанням англійської та розбитим серцем до волонтерства я почав шукати і для себе якоїсь можливості участі у волонтерському проекті. Пройшовши через терни зради, підступності і продажності місцевих волонтерських організацій мені все ж вдалось потрапити на проект у польському місті Познань. Я приїхав туди 15 вересня 2010 року. Проект був досить цікавий, та країна була набагато цікавіша. Я просто втратив розум. За два місяці вивчив польську, через кілька місяців знав пів міста.. а ще через кільки найближчі друзі за руку привели мене до приймальної комісії в Познанський Університет ім. А. Міцкевича. Я, з муками але героїчно долаючи всі бюрократичні перепони вступаю в магістратуру і залишаюсь в Польщі. Колись я може розповім більш детально про це і "ось тут" з'явиться стаття про моє навчання в Польщі. Університет я благополучно закінчив, майже не мав пропусків, навчався з величезним запалом і наполягав на тому, щоб писати дипломну польською. Щоправда написати самому її було б надто важко, або її ніхто не зміг би правильно прочитати... тому довелось мучити всіх знайомих і довести до відчаю одну гарну дівчину.. та все ж всі мої мовні помилки були виправлені і я захистився за кілька тижнів до початку майдану. 

Вже за тиждень я знайшов роботу в польській компанії що мала якесь дочірнє підприємство в Білорусі.. мене почали готувати щоб вислати туди - піднімати безнадійно втрачені позиції фірми. Через кілька місяців я поїхав в Білорусь, провів там два незабутні роки, про це теж буде мабуть серія текстів і подивитись їх колись можна буде "ось тут". Через два роки за низки приводів я вирішив повернутись в Польщу і ось я тут. Шукаю нову роботу, маю проблеми з Управлінням до справ Імміграції і у вільний час експерементую з блогами.

Тобто, відповідь на питання хто я в скороченому вигляді була б мабуть наступна: я завжди був ніким, якось мені вдалось виїхати і залишитись в Польщі. Зараз я, щоправда, безробітний і моє перебування тут висить на волосинці, та я не занепадаю духом і пишу блог.

 

 

Про що мій блог

Хоч мені завжди здавалось що в мене середньостатистичне життя, сьогодні озираючись назад і на боки я починаю розуміти, що життя у нас у всіх виняткове. Я дуже гостро відчуваю, що я є одним з представників того нашого "втраченого покоління" котре поїхало з України і не хоче повертатись. Весь час я намагався розвиватись, одночасно прагнув наздогнати поляків серед яких я живу, і виховати в собі "справжнього європейського українця" про котрого нам всім завжди так марилось. Та в результаті я опинився сам, десь по середині, і відчуваю себе в цьому плані дуже самотньо. Українці за кордоном дуже деформуються, і вже важко сказати хто вони насправді. В цьому блозі я хотів би, щоб ви познайомились і поспілкувались зі мною. Можливо в моїй особі ви зможете вгледіти щось, що вас зацікавить і ми залишимось друзями.

Стежте за мною на фейсбуку
Tags:
Mytko Enko
Comments